Home » Сторінка вчителя » Історія, правознавство » Всесвітня історія: підручник для 8 класу “Д’ячков 2016” – Нова програма

Всесвітня історія: підручник для 8 класу “Д’ячков 2016” – Нова програма

§ 20. Річ Посполита. Характерні риси шляхетської демократії

У той час як у більшості європейських країн посилювалася влада монарха, у Польській державі королі поступово втрачали свій вплив на управління країною. Сейм Речі Посполитої домігся значного обмеження влади короля. Чому саме в цій країні не відбулося становлення абсолютної монархії?

Варто пригадати!

1. Які землі були приєднані до Польщі в XIV— XV ст.?

2. Яка держава була суперником Польщі в XV ст.?

 

3. Яке значення для Польщі та Литви мали положення Кревської унії 1385 р.?

Люблінська унія 1569 р.

 

Укладена в 1385 р. Кревська унія не привела до повного об’єднання Польського королівства й Великого князівства Литовського, але між двома державами зберігалися тісні зв’язки. Часто польський король посідав престол великого князя литовського, обидві держави могли вести спільні воєнні дії. Польські магнати й шляхта, яких приваблювали землі Великого князівства Литовського, неодноразово намагалися остаточно об’єднати Польщу та Литву. Цим спробам тривалий час чинили спротив литовські магнати, які побоювалися, що більш сильні польські феодали захоплять владу в об’єднаній державі. Ситуація змінилася після вступу Литви в боротьбу з Московським царством за володіння Лівонського ордену в Прибалтиці. Протистояння із сильною московською армією вимагало об’єднання зусиль Литви й Польщі, і литовські магнати погодилися на створення єдиної держави.

Рис. 1. Засідання Люблінського сейму.

Рис. 2. Польський король Сигізмунд II Август.

У 1569 р. польський король Сигізмунд II Август (1548—1572) скликав у Любліні спільний сейм польських і литовських магнатів і шляхти (рис. 1, 2). На сеймі після тривалих суперечок була укладена Люблінська унія — об’єднання Польського королівства й Великого князівства Литовського в одну державу — Річ Посполиту з єдиним королем і сеймом. Велике князівство Литовське зберігало широку автономію, але українські землі повністю переходили під владу польських феодалів (рис. 3).

Рис. 3. Польща в XVI—XVII ст.

Рис. 4. Акт Люблінської унії.

Рис. 5. Варшава. Гравюра XVI—XVII ст.

Люблінська унія привела до створення однієї з найбільших на той час держав у Європі — Речі Посполитої.

Економічний розвиток у XVI ст.

На розвиток Речі Посполитої у XVI ст. значний вплив мала «революція цін» у Західній Європі. У цей період у кілька разів збільшилася вартість продовольства, і торговцям стало дуже вигідно вивозити зерно зі Східної Європи й продавати його в Голландії або Англії. Великі та дрібні польські феодали (магнати й шляхта) активно торгували хлібом із Західною Європою. Щоб збільшити виробництво зерна, землевласники почали створювати фільварки — великі феодальні господарства, що виготовляли продукцію для продажу. Прагнення самостійно продавати зерно змусило шляхту замінити оброк на панщину. Відпрацювання панщини було значно важчою повинністю, ніж виплата оброку, і залежні селяни втечею рятувалися від феодалів. Магнати й шляхта не хотіли втрачати робочу силу й вимагали від короля заборонити перехід селян. Протягом XVI ст. відбулося закріпачення селянства, хоча в більшості країн Європи кріпосне право було скасоване ще в Середні віки.

У XVI ст. розвиток фільваркового господарства в Речі Посполитій призвів до повторного покріпачення селянства.

 

Королі сприяли розвитку ремесла в польських містах і заохочували переселення в Польщу ремісників з інших країн. Проте в цій справі виникли несподівані труднощі. Торгівля зерном давала шляхті такий великий дохід, що шляхтичі могли купувати більш якісні закордонні ремісничі товари й предмети розкоші. На вимогу шляхти ввезення товару із-за кордону не обкладалося митом. Це гальмувало розвиток ремісничого виробництва в польських містах.

Державний устрій Речі Посполитої в XVI ст.

Наприкінці XV ст. в Польському королівстві остаточно сформувалася станово-представницька монархія. Влада короля обмежувалася сеймом, що складався із двох палат: Сенату та Посольської ізби. До Сенату входили магнати й вищі представники духовенства. Членами Посольської ізби були представники шляхти — посли, яких обирали на місцевих сеймиках (рис. 7). На засідання сейму зрідка допускали представників міст, але в ньому не мали права брати участь залежні селяни, що становили більшість населення країни. Як і в інших країнах Європи, польські королі прагнули зміцнення своєї влади та ослаблення впливу магнатів. Однак на відміну від Західної Європи, де влада королів поступово посилювалася, у Польщі, а потім і в Речі Посполитій повноваження сейму, особливо нижньої палати — Посольської ізби, значно розширювалися.

Це сталося тому, що польська шляхта, на відміну від західноєвропейського дворянства, була численною (до 10 % населення) та завдяки фільваркам дуже заможною й незалежною від короля і його прихильності. Польські міста, що слабшали, не могли стати надійними союзниками королю. Тому королі змушені були йти на постійні поступки шляхті.

 

У 1505 р. король Олександр I (1501— 1506) погодився на те, що нові закони прийматимуться тільки за згодою сейму. У 1572 р. помер останній представник династії Ягеллонів Сигізмунд II Август, і шляхта домоглася права брати участь у виборах нового короля.

 

Рис. 6. Польський король Владислав IV Ваза (1632— 1648).

У 1573 р. новим королем Речі Посполитої був обраний Генріх Валуа (1573—1574), який прийняв так звані «Генріхові артикули». Документ закріплював обов’язкові вибори короля, обмежував право короля наймати війська та оголошувати війну. Згодом повноваження королів ще більше звужувалися, сейм міг навіть вирішувати питання королівського одруження. Вінцем шляхетської демократії став принцип «liberum veto» («вільна заборона»), коли будь-який шляхетський посол міг припинити засідання сейму, якщо не по годжувався з його рішеннями. Король Речі Посполитої не міг ухва лити жодного важливого рішення без згоди сейму.

Рис. 7. Державний устрій Речі Посполитої.

Наприкінці XVI ст. сейм обмежив повноваження короля, і Річ Посполита перетворилася на «шляхетську республіку», у якій шляхта користувалася практично необмеженою свободою.

Реформація і Контрреформація в Речі Посполитій

Ідеї Реформації рано проникли на польські землі. Багато шляхтичів підтримували різні течії протестантизму, сподіваючись послабити вплив священиків і привласнити церковні землі. У країні почалася так звана «профанація костьолів» — загарбання церковної землі й майна. Однак у містах, які в Європі зазвичай були центрами реформаційного руху, протестантизм набув поширення в основному серед німецьких переселенців. Польські міста не стали опорою Реформації.

Королі Речі Посполитої, на відміну від багатьох європейських правителів, не намагалися застосовувати силу для захисту католицизму, і в Польщі не було кровопролитних релігійних конфліктів. Проте наприкінці XVI ст. вплив ідей протестантів у Речі Посполитій став слабшати. У XVII ст. в Польщі успішно проводилася католицька Контрреформація. Це було пов’язано зі зростаючою загрозою з боку мусульманських країн — Кримського ханства й Туреччини. Багато магнатів вважали, що тільки єдність країн Європи зможе зупинити турецьку загрозу. Однак вирішальну роль у перемозі Контрреформації відіграло протистояння із православним населенням українських і білоруських земель. Польські магнати й шляхта прагнули полонізувати православне населення, ліквідувати їхню релігійну самостійність. Для цього була необхідна єдність самої польської церкви, тому шляхтичі поверталися до католицизму. Однак проблему ліквідації православ’я в Речі Посполитій вдалося розв’язати лише частково. У 1596 р. церковний собор у Бересті прийняв унію між католицькою й православною церквами. Православ’я в Речі Посполитій було ліквідовано, виникла нова церква — греко-католицька, яка визнавала владу папи римського. Проте незважаючи на зусилля нової церкви й тиск польської влади, більша частина населення України зберегла вірність православ’ю.

У XVII ст. польська шляхта вже вважала себе єдиною захисницею «істинної віри» на сході Європи й відмовилася від реформаційних ідей.

Боротьба із православ’ям і протистояння з мусульманськими країнами призвели до поразки Реформації в Речі Посполитій.

 Зовнішня політика Речі Посполитої

У XVI ст. Польському королівству, а потім Речі Посполитій вдалося значно розширити свої володіння. У 1525 р. останній магістр старого ворога Польщі — Тевтонського ордену перетворив землі ордену на герцогство й присягнув польському королю Сигізмунду I (1506—1548). За Люблінською унією Польща отримала право на українські землі. У Лівонській війні з Московським царством король Стефан Баторій (1576—1586) також приєднав більшу частину володінь Лівонського ордену (рис. 9).

 

Незважаючи на успіхи, політика Речі Посполитої була непослідовною. Королі прагнули втрутитися в події в Центральній Європі, але шляхта підштовхувала королів до завоювань на сході, де було багато вільної землі. Спроби королів зміцнити кордони держави натрапляли на заборону сейму збільшувати королівську армію. Сама ж шляхта отримувала великі доходи від торгівлі зерном і воювати не хотіла. Сейм надто неохоче давав дозвіл на збір шляхетського ополчення — «посполитого рушення».

Рис. 8. Атака кавалерії. Художник Ю. Брандт.

На південних кордонах держави посилювалася татарська загроза, але королівського війська тут майже не було. Населення українських земель мало самостійно захищатися від набігів кримських татар і турків. Поступово сформувалося українське козацтво — єдина воєнна сила, спроможна захистити південні землі. Деякі магнати й королі використовували козацькі загони для оборони кордонів держави, проводили спільні походи, брали козаків на службу. Однак сейм не визнавав козаків і продовжував вважати їх бунтівниками.

 

Шляхта прагнула збільшення земельних володінь, але захищати завойовані землі не хотіла.

Рис. 9. Польський король Стефан Баторій.

 

Річ Посполита в першій половині XVII ст.

У цей час почали падати ціни на польське зерно. Зменшення доходів від зовнішньої торгівлі завдало удару господарствам шляхти. Заможні магнати змогли пережити падіння доходів, і багато шляхтичів прийшли до них на службу. Великі феодали скористалися слабкістю королівської влади й захопили величезні земельні володіння в Україні. Недарма землі деяких магнатів називали «королівствами», багато з них мали власні армії.

Значно посилився вплив магнатів на сейм, часто шляхтичі голосували за наказом своїх сеньйорів. Саме в інтересах великих феодалів уперше було застосоване право «liberum veto».

У своїх володіннях магнати мали повну владу над кріпаками. Особливо важкими були селянські повинності в Україні, що безупинно зростали. Права козаків постійно порушувалися. Це призвело до великих козацько-селянських повстань.

Магнати й шляхта продовжували впливати на зовнішню політику. Саме магнати втягли Річ Посполиту в боротьбу за московський престол у Смутний час. У 1617—1629 рр. Річ Посполита воювала зі Швецією, але сейм відмовлявся давати гроші на ведення війни. Шляхта побоювалася, що король, збільшивши армію, посилить свою владу. Підсумком війни стала втрата частини Лівонії та встановлення шведського контролю над найбільшим польським морським портом — Гданськом. У 1620 р. почалася війна з Туреччиною, на яку сейм спочатку також відмовився виділяти кошти. Лише після того як польські війська зазнали поразки під Цецорою, сейм став готуватися до війни й покликав на допомогу козаків. Турків вдалося зупинити тільки в Хотинській битві 1621 р., причому вирішальну роль у ній відіграли українські козаки. Однак замість вдячності сейм знову почав наступ на права козацтва.

Політика магнатів і шляхти на українських землях призвела до Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Кількаразова поразка польських військ у цій війні продемонструвала всю слабкість Речі Посполитої і стала початком занепаду «шляхетської республіки». Безперервні війни другої половини XVII ст. супроводжувалися великими територіальними втратами. І хоча Польщі вдалося зупинити вторгнення шведських військ та турецьку навалу біля Відня, країна все більше потрапляла в залежність до сусідніх країн. Так, у першій половині XVIII ст. у Речі Посполитій значно посилився вплив Російської імперії.

У XVII—XVIII ст. політика польського сейму послаблювала Річ Посполиту.

 

 

Запитання й завдання (усно)

1. Порівняйте повноваження короля в Речі Посполитій та Франції. У чому полягають їх основні відмінності?

 2. Назвіть причини укладення Люблінської унії.

3. У чому були причини покріпачення селян у Речі Посполитій?

4. Що відрізняло польську шляхту від західноєвропейського «нового дворянства»?

5. Чим, на вашу думку, можна пояснити перемогу Контрреформації в Речі Посполитій?

 6. Охарактеризуйте основні напрямки зовнішньої політики Польщі в XVI ст.

7. Що вплинуло на зміну ситуації в Речі Посполитій у першій половині XVII ст.?

 

 8*. Поміркуйте, чому українські козаки ставали під прапори польських монархів.

 

Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жов    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930